Гуляй-Поле начинает публикацию книги Владимира Павлива Синдром проигранной войны. 12 эссе об Александре Кривенко. Имя Александра Кривенко для постсоветской Украины культовое. Он является самым ярким представителем того радикально-национального слоя западенской интеллигенции, который в начале девяностых взялся за идеологическое обеспечение  украинского проекта. Александр Кривенко погиб в автомобильной катастрофе в апреле 2003 года.

Коли гинули чи помирали люди з нашого середовища, мен завжди було шкода х, хнх близьких. Коли загинув Сашко Кривенко, якось стало шкода себе. В один момент стало зрозумло, що все наше середовище, весь наш спльний простр почина розвалюватися. Ми вс знали, що наша днсть триматься, зокрема, й на ньому, але не усвдомлювали, що аж настльки. 

Сашко для багатьох з нас був водночас близьким другом легендарною постаттю. З ним можна було запросто зустртись, випити порозмовляти на будь-як теми не лише про Украну. Але разом з тим, вн був засновником учасником незлченного числа проектв, котр були для нашо крани, а часто для нашого народу, цлком новаторськими, вдкривчими, часом шокуючими.

Такими були льввська газета Post-Поступ кивський журнал ПК (Полтика Культура), програми телевзйного мовлення Мжнародного Меда Центру Internews передач Громадського радо. Вн умудрився побувати у свой карр речником опозицйного Форуму Нацонального Порятунку, членом групи радникв премра Павла Лазаренка.

Одн його вважали мудаком за те, що назвав поета Цибулька Шевченком нашого часу, а нш вважали генм за тексти у книз Енциклопедя нашого укранознавства (у якй я маю щастя виступати спвавтором). Крм цього вн мав ще тисячу занять писав критичн лтературн статт, брав участь у робот комс журналстсько етики, викладав у театральному нститут, був головою укрансько-польського журналстського клубу та президентом правозахисно журналстсько органзац Хартя 4...

А також дбав про дтей свох чужих, позичав грошей шкльним та унверситетським знайомим, вдповдав на листи рзних шизофренкв провадив розмови з марнальними полтиками. Тобто робив т непотрбн справи, як не дають н корист, н примност. Внаслдок цього, дуже втомлювався часом впадав у депрес.

З моменту нашого перезду з Львова до Кива у 1995 роц, ми почали усвдомлювати, що справжньо незалежност свободи укранцями ще не здобуто, а тому наша вйна ще не закнчена. А на вйн, зокрема громадянськй, гинуть не лише вд куль чи багнетв, але й вд психчних ран. Смерть, емграця чи деградаця кожного з наших побратимв завдавала нам ран.

У 1998 роц я оголосив каптуляцю вихав у Варшаву. хоч менш, нж через рк повернувся на його запрошення робити ПК, то вже не виходив з внутршньо емграц. А вн все був на передових.

У жовтн 2000 року я вихав вдруге , надюсь, востанн. Вн не затримував...З моменту його смерт мене переслду один спогад. Епзод, який вдбувся рокв десять тому на який я не звертав особливо уваги, бо стосувався вн укранських письменникв, розчавлених радянською владою у 20-х роках ХХ столття. Пригадую, як вн збуджено розповдав мен про сторю зламання нашого великого поета Павла Тичини. Ти уявляш говорив мен Кривенко бльшовики його не тортурували, вони його, естета, просто закрили на нч у темнй, смердючй камер з щурами. на ранок вн здався.

Кривенко був чистою, свтлою, але мякою людиною. коли тепер я думаю - що ж сталося? то гадаю, що вн теж виршив вирватися з т укрансько дйсност, яка темною, смердючою камерою з щурами для вльного слова вльно думки. Однак, Кривенко був надто Великим, щоб пти на компромс. Бо, як сам вн писав в ЕНУ: Компромс це вдсутнсть над.

Синдром програно вйни

Розпач фундаментальний стан,

альфа омега, початок кнець.

Кривенко в ЕНУ

Не вдаючись у подробиц можна сказати, що ми мали затишне спокйне дитинство, романтичну безтурботну юнсть, деалстичну бурхливу молодсть...В результат виявилися майже цлковито неготовими до прагматично зрлост. Ми знали, що зрлсть ма бути прагматичною, але вдмовлялися визнавати користь як критерй стини.

Початково ми навть гадали, що вдасться випрацювати свою версю прагматизму - прагматизму, який служив би не лише для пдвищення добробуту та безпеки власно свого середовища, але й щоб його можна було застосовувати для захисту свох деалв, збереження залишкв юначого романтизму.  

Тому свой дяльност ми часто намагались надавати форми гри, що дозволяло нам балансувати на меж мж триванням в систем координат романтизму та деалзму потребою утвердитись у прагматизм. Однак, ця наша гра зустрчалася перереважно з несприйняттям чи навть ворожстю з боку справжнх прагматикв.

А тому, в певн моменти вона ставала шкдливою, а нод й небезпечною, для нас самих для нашого оточення. З часом пристрасть до небезпечно та шкдливо гри частин з нас почала видаватися застарлою звичкою, яко треба позбутися. Але ми помилялися це була не звичка, а хвороба, котру, перефразовуючи знане прислвя, можна назвати синдромом програно вйни. Маю на уваз прислвя про програн битви, але не програну вйну. Отже, в випадку Сашка Кривенка та всього нашого середовища можна говорити, що ми вигравали битви, але вйна наша була уже програною.

При цьому суттв пдстави пдозрювати, що вона була програною ще задовго до того, як ми вступили у бй вже навть не з самим знаним нам ворогом, а з його послдовниками. Наче партизанський загн, котрий надто довго блукав лсами, не знав, що вйна закнчилась. Наче передовий пдроздл, члени якого гадали, що вони ведуть розвдку бом що за ними йде велика потужна армя. Пдмоги все не було й не було, а наш загн вд битви до битви втрачав бйцв, чим ставив пд сумнв доцльнсть наших малих перемог. Втрати людей над вели до формування даного синдрому.

На жаль на щастя, ми про це не знали врили в те, що цю крану можна змнити то апелюючи до суспльства, щоб воно впливало на владу, то присоромлюючи владу нагадучи й про обовязок служити суспльству, то врешт-решт намагаючись ти в саму цю владу, щоб використати для змни крани змни суспльства.

На цьому нашому шляху ми рухалися вд успхв перемог до поразок втрат. Найвдчутншою поразкою втратою цього середовища стала трагчна смерть Олександра Кривенка.

***

Головною нашою виграною битвою у цй вйн було те, що нам вдалося у 1991 роц створити першу справд популярну справд незалежну укранську газету  газету ваших мрй, як звучало одне з наших рекламних гасел. Роst-Поступ був газетою неподбною до нших, можливо через те, що його робили люди молод (до 30 рокв), значна частина з яких, включно з головним редактором Сашком Кривенком, не мали н журналстсько освти, н досвду прац в офцйних ЗМ. Натомсть, бльшсть з нас мала клькалтнй досвд дяльност у рзних громадських органзацях вдверто чи приховано антикомунстичного характеру. 

Тому Post-Поступ став, як мен видаться, швидше суспльним, нж медальним явищем. Газета, котра почала говорити мовою живо людини, а не комунстично чи анти-комунстично пропаганди та стереотипв; котра зверталася до думки, а не тльки до емоцй чи рефлексв.  Брак глибокого знання та багатолтнього досвду ми надолужували добре розвинутим образним мисленням, а характерну для респектабельних столичних видань понформовансть нам замняла сильна нтуця.

Тому газета вмла потрапляти в саму суть зацкавлень т частини суспльства, котра псля десятилть брехн фальшу радянського пероду хотла чути говорити правду. Ми не пдфарбовували дйснсть, а намагались у всьому знайти елемент стини робили це з таким молодечим завзяттям, при якому сам процес пошуку важлившим, нж можливсть отримати результат. На сторнках сво газети ми пджартовували соб з речей поважних поважного говорити про реч, що вважалися несерйозними чи навть соромязливими.

Газету цю ми робили для людей про людей, чи не вперше намагаючись на практиц вказати влад на мсце слуг народу. Ця концепця була обднавчою як для сходу, так для заходу нашо ново держави таких рзних , як виявилось, багато в чому подбних. Ми починали з 12 сторнок 10 тисяч накладу у Львов, а вже трохи бльше, нж через рк, це було всеукранське щотижневе видання на 32 сторнки з 80-тисячним тиражем. При цьому сама Донецька область брала до реалзац стльки ж примрникв, скльки вс три галицьк област (крм Львова, зрозумло). Хто зна, як виглядав у той час так званий ринок укрансько преси, той розум, що це був значний успх.

Та найважлившим стало те, що цй газет вдалося активзувати в якомусь сенс обднати навколо себе певне середовище. Його важко визначити за якимись конкретними ознаками. Належали до нього люди практично з усх регонв Украни, росйськомовн украномовн, представники усх релгйних конфесй атести, трохи багат зовсм бдн. Часом х длило все, але обднувало бажання жити в нормальнй кран у свой кран, яка мала б стати нормальною.

Отже, це середовище можна назвати середовищем адептв нормальност. Минуть роки, а люди з цього середовища впзнаватимуть один одного зокрема й за тим, чи читав ти Пост-поступ (див. Пояснення 1), допомагатимуть один одному чим зможуть. цього нам вже нхто нколи не зможе вдбрати.

Те, що така газета зявилася в Укран вже було успхом. Те, що сьогодн ця чи така газета не сну у найменшй мр поразкою творцв. Адже програв не лише Пост-Поступ як окремий гравець на ринку укранських ЗМ, програла перш за все сама його концепця газети про людей для людей. Перемогла концепця ЗМ, наповнення яких готувалося в одних кабнетах, для того, щоб х читали-слухали-дивились в нших кабнетах.

Газета не могла перемогти у свой боротьб, бо вона тльки вказувала влад на мсце, але поставити владу на це мсце мало само суспльство. Через те, що цей проект був не комерцйним, а суспльним, газета довол часто переживала фнансов кризи. Найгрш клопоти почалися, коли газету обкрав проворний комерцйний директор, котрий виявився зовсм чужлю людиною для нашого середовища, важливою характеристикою якого була довра.

Але проблеми виникали й через те, що банкри вдмовлялись давати кредити, спонсори боялись допомагати, а фрми не давали рекламу, щоб на всяк випадок не сваритися з владою тими, хто невдовз мг прийти до влади. Адже газета критикувала однаково лдерв, як пост-комунстичних, так анти-комунстичних кл. Льввська влада в образ колишнього дисидента та голови обласно ради Вячеслава Чорновола та його команди теж не змогла доцнити газету. Тому цей проект був приречений. коли в середин 1994-го в редакц зявився гонець вд одного з днпропетровських бзнесменв (нин одного з трьох найвдомших олгархв), з наповненою доларами валзкою, то для Пост-Поступу це вже було занадто пзно (2). Тим бльше, що Кривенко я вже готувалися до перезду у Кив, де перед нами вдкривалися нов перспективи - для реалзац нових масштабних проектв, для зароблення бльших грошей.

Кивськ перспективи перед нами вдкривала американська мас-медйна органзаця Мжнародний Меда Центр нтерньюз. Ця органзаця один з свох департаментв, в рамках якого Микола Каншевський (3) готував програму незалежних телевзйних новин Вкна, виршила перетворити на повноцнну незалежну телекомпаню. Для пдготовки та розробки повноцнно мереж мовлення з випусками новин клька разв на день та клькома публцистичними щотижневими програмами власне й запросили Кривенка, як журналста з мям редактора найвдомшо на Заход укрансько газети.

Тодшн укранське кервництво ММЦ-нтерньюз (бо в кервництв органзац працювали американц) журналст, льввянин за походженням Микола Княжицький та юрист, вдомий як захисник вана Демянюка (4), Юрй Айвазян мали на мет щонайменше дв реч, яких ми спочатку не усвдомлювали. Одна це створити потужний ЗМ, щоб вн був популярним в суспльств, а друга це позбутися Миколи Каншевського з причин нам не до кнця вдомих. Вони зовсм не планували входити в гострий конфлкт з владою, як ми це робили у Львов, а хотли лише зайняти в очах влади мсце поважного телебачення, з яким потрбно рахуватися спвпрацювати. Разом з тим потрбно було зберегти мдж незалежност обктивност, чого вимагало стопроцентне американське  фнансування.

хню обережнсть можна було зрозумти, адже влада бандитизм у Кив мали значно вагомш нструменти впливу на пресу, нж це було у тод ще демократичному заход крани. Цього ми теж не розумли свою дяльнсть базували на тих принципах, до яких звикли у Львов. Звичайно, що ранше чи пзнше це мало призвести до конфлкту. Конфлкту вдкритого, однак, нхто не хотв все звелося до певних внутршнх нтриг, про як ми дзнавалися завдяки тому, що наш близький колись льввський, а тепер вже кивський приятель Тарас Кузьмов (5), входив до кервного складу органзац як шеф одного з департаментв був у доброму стосунку з американцями.

Сашко Кривенко ненавидв нтриг не вмв працювати в такй атмосфер, тому в якийсь момент вн виршив все кинути пти. Мислячи категорями команди, спльних цнностей завдань, врив, що подбний проект вдасться реалзувати в ншому мсц на нш грош. Я Тарас переконували його, що на той момент (а мова йшла про жовтень 1995-го програми нового телебачення щойно мсяць, як зявилися в ефр) цього робити не потрбно. Конфлкту ще не було, а якби до нього дйшло то, за нформацю, яку мав Тарас, американц могли б стати на сторону Кривенка. Тому для нас стало повною несподванкою, коли буквально через клька днв псля нашо розмови Сашко таки гримнув дверима пшов разом з частиною людей, яких вн привв та з цлою командою Миколи Каншевського.

Всього тод вдйшло з ММЦ-нтерньюз близько 30 осб редакторв, журналств, режисерв, операторв. Ця група не пшла в нкуди вони перейшли на роботу до ще нестворено телекомпан ТА Вкна, грош на яку начебто давав Сергй Тигипко, тод ще президент Приватбанку. Це той перод, про який Кривенко в ЕНУ писав, що грош нам платили, але робити не давали нчого. Саме в цей перод 3-4 мсяцв 1996-го року ми й написали  ЕНУ. Однак згодом виявилось, що частина з обцяних перспектив не може бути зреалзована це стосувалося майже виключно людей Кривенка, хоч самого Сашка н. Але Сашко не був би собою, якби не вдйшов разом з нами.

Саме тод у нас зявилась пдозра, що ми стали жертвами чергово нтриги, а вдтак прийшло вдчуття ново поразки. нтрига мала б полягати в тому, що люди Сергя Тигипка при посередництв Миколи Каншевського спецально виманили команду Кривенка з ММЦ-нтерньюз, щоб ослабити потенцйного конкурента. Сам Микола Каншевський не виключаю мг керуватися бажанням помсти кервництву органзац, яке робило все, щоб його позбутися.

Отже, не виключено, що давати нам нового шансу з самого початку нхто й не збирався. Цю версю мен в ндивдуальнй розмов пдкинув ще наприкнц 1995-го Юрй Айвазян, котрий переконував мене не залишити щотижневу програму КН, котру я вв очолював. Не знаю, чи Айвазян володв нформацю чи добре розвинутою нтуцю, але сталося так, як вн мене попереджав.

Псля вдходу з ТА Вкна в нашй професйнй карр виникла якась порожнеча Сашко повернувся до Львова, де невдовз очолив вдроджену газету Поступ. Я ж залишився у Кив, де за неповний рк пройшов через курси радо-журналтики Б-Б-С, через програму Валеря Лапкури на державному телебаченн - УТ, через спроби спвпрац з приватною телекомпаню Золот ворота. Не знаю, де б я зупинився, якби восени того ж року Олександр Кривенко не розпочав новий наступ на Кив.

Наступний проект, з яким наше середовище повязувало над на перемогу (незалежно вд того, хто якого значення надавав цьому слову) були повязан з перодом премрства Павла Лазаренка. Тод Кривенко разом з багатьма ншими галичанами (у бльшост льввянами) знову приздить до Кива, щоб працювати у команд радникв премра. Це був перод створення рзних напв-офцйних структур для забезпечення PR-кампанй Лазаренков його команд, а також аналтичних центрв. До одного з таких центрв Кривенко знову збира свох людей (6).

Про злочинну дяльнсть Павла Лазаренка ще нхто з нас особливо не знав, хоч чутки, як почали доходити, звичайно ж, не додавали нам ентузазму. Натомсть, це був перод, коли Украна почала гостро вдчувати рзницю мж часами президента Кравчука дйснстю президента Кучми, тобто загрузла у болот Дмократ (7). Наше середовище належало до тих, хто вважав, що Кучму пора валити Лазаренко видавався найбльш моврним кандидатом на цю роль.

До того ж, вн активно загравав з змарналзованими захдноукранськими елтами декларував пан-укранськ амбц. Частин людей, що поставили на Лазаренка, подобалось те, що новий премр неформально використовував антисемтську риторику на адресу людей врейського походження з зненавидженого бльшстю оточення Кучми, як голова президентсько адмнстрц Дмитро Табачник чи впливовий бзнесмен Вадим Рабинович.

Однак, проектов Лазаренко (8) невдовз прийшов кнець з вдомою кримнальною розвязкою, а за цим наше  чергове розчарування. Можливо, завдяки недовготривалост цього проекту бльшост з його активних учасникв, зокрема, таким як Сашко Кривенко вдалося вийти з ситуац нескомпрометованими, а навть навпаки набрати певних балв. Кривенко ще якийсь час залишався працвником прес-служби Кабнету Мнстрв, а згодом його запросили на роль головного редактора популярних тод новин теле-студ 1+1.

Я в той час знову працював пд кервництвом Княжицького та Айвазяна на комерцйному телебаченн  СТБ, яке виникло на основ колишнього теле-департаменту ММЦ-нтерньюз. Там я понад рк працював на рзних добреоплачуваних посадах: заступника головного редактора новин та редактора авторсько щотижнево передач Миколи Княжицького. Це був довол ситий лнивий перод. До сво роботи ми ставилися, в певному спрощенн кажучи, як до панщини, котра давала хлб до хлба, але не давала основного можливост реально вдображувати те, що дялося у кран. А у кран змцнювався маразм пд назвою розвинутий кучмзм.

Вд цього маразму на початку 1998-го я втк до Польщ, звдки робив репортаж для 1+1 та дописував до клькох укранських газет. Незреалзовану революцйну енергю довелося марнувати на нелегк заробтки, щоб забезпечити сво снування у Варшав, де побут обходився непорвняльно дорожче, нж у Кив. Кривенко ж, з того, що мен вдомо, шукаючи якогось сенсу поза роботою, зблизився з кивським лтературним та мистецьким середовищами. Намагався розробляти яксь нов де проекти, серед яких найбльше збудження у нього викликала дея створення щотижневого кольорового журналу.

Тому, коли тодшнй шеф державного телебачення якийсь час мнстр нформац, а також колишнй льввянин Зиновй Кулик запропонував Кривенков можливсть зреалзувати таку дею це стало поштовхом до ново активност та нових надй (9). Зиновй Кулик забезпечив фнансування та юридичну пдтримку, даючи нам практично повну свободу творчо дяльност. В замн ставив завдання комерцйно вдалого полтично незаанажованого проекту. Вс ц умови нам якнайбльше пдходили ми гостро взялися до роботи майже з таким запалом, як в молодечих часах Пост-Поступу.

Практично весь 1999-й рк ми так пропрацювали з таким настром запалом. Сашко покинув 1+1, а я повернувся з Варшави до Кива.

Новий 2000-й рк ми у вузькому кол друзв зустрчали у Будапешт. Мав бути новорчний бал на корабл, що плавав по Дунаю з лва Буда, з права Пешт, а опвноч святков ферверки на фон темного неба. Натомсть, на корабл замсть балу був страшний скандал, влаштований талйцями, оскльки ж напов виявилось значно менше, нж прийшло гостей. На вулиц ж був густий туман н Буди, н Пешта, н ферверкв.

Приблизно так само розпочався й новий рк для ПКу: фнансов проблеми, обмеження та незрозумл вимоги, а вдтак - вдтк авторв спад творчого рвня. У жовтн я знову похав до Варшави, а Сашко почав шукати соб новго мсця. Несподвано зявилася пропозиця, яку зартикулював у приватному порядку Олександр Мартиненко, тодшнй прес-секретар президента Кучми. Мартиненко (10) запитав Кривенка, чи той би погодився зайняти його посаду. Кривенко обця подумати, хоч з самого початку схиляться до того, щоб пропозицю прийняти.

Щоб не було сумнвв зазначу, що вже на той момент Кривенко, як бльшсть з нас, Кучму буквально ненавидить. У середовищ згодом буде популярним вигук  Кривенка псля переобрання Кучми президентом: Не врю! Ну не могли 16 мльйонв укранцв обрати президентом рудого, лисого карлика долб...ба. Насправд  вн високий блондин з пишною шевелюрою!.

Натомсть, можливсть прийняття пропозиц Мартиненка   мотивуться потребою проходити до структур влади. Оскльки спроби через ЗМ достукатися до суспльно свдомост та впливати на владу зазнали краху, Сашко хоче зробити чергову (псля поразки на парламентських виборах 1994 року рол радника Лазаренка) спробу пройти у владу, щоб зверху робити те, що не вдавалося знизу. Однак, доля знову врятувала Кривенкову репутацю поки тривав перод зясовувань, думання тощо, виник скандал з зникненням Гонгадзе та оприлюдненням у парламент плвок майора Мельниченка .

Вже згодом, незадовго до смерт, у розмов, записанй для радо Свобода Андрм Охрмовичем, Сашко сказав таку фразу: У такй пост-взантйськй кран неможливо перемогти зло, якщо воно ма владу.

Потм Кривенко продовжу свою дяльнсть, головуючи у рзних незалежних журналстських органзацях: Укрансько-польський журналстський клуб Без упереджень, Хартя 4, Комся журналстсько етики. Псля створення опозицю Фронту Нацонального Порятунку ста його речником. Под 9 березня 2001 року знову додають ентузазму викликають революцйний запал (11). Того ж дня Сашко, Тарас та ще клька осб вилтають до Варшави, де 10 березня Кривенко виступа в якост свдка на мому веслл. Разом з тим да численн нтервю для польсько преси, зустрчаться з масою людей, в числ делегац укрансько опозиц бере участь у розмов з президентом Польщ Олександром Кваснвським. У липн того ж року як один з трьох вдомих укранських журналств був запрошений до Берлна на неформальну бесду про ситуацю в Укран з мнстром закордонних справ ФРН Йошкою Фшером.

Однак, ентузазм швидко мина, а ФНП сптка доля всх укранських широких опозицй внутршн подли та конкуренця. Черговий розпач зневра Кривенко досить демонстративно покида свою функцю речника ФНП.

Останнй його проект це Громадське радо, засноване ним особисто разом з публчним радо Великобритан Б-Б-С та фондом Вдродження (укранським вддлення фонду Сороса). Сашко мав надю, що це радо могло б стати черговим таким проектом, котрий давав сенс подальшй боротьб. Але, як показав час - не стало.

Спочатку, всупереч законам члени Нацонально ради з питань телебачення радомовлення йому не надали лценз на мовлення в ефр, чим спихали новий ЗМ до нтернету у кран, де компютером користаться незначний вдсоток населення. Потм почалися чергов нтриги в середовищ спвзасновникв спонсорв, котрим наймоврнше не пасу Кривенкова завзятсть безкомпромснсть щодо влади. А вдтак - обрзання коштв на фнансування радо, що не тльки не давало перспективи на розвиток, але й звужувало сферу дяльност. Вся ця атмосфера нтриг (Кривенко поганий менеджер) прямого та непрямого тиску викликала все бльше розчарування. Розчарування вбивало в Сашков життву силу - vis vitalis основу його снування дяльност (життздатност).

Останнм часом Кривенко уника контактв з старими друзями, зокрема, якщо вони ставлять важк запитання. Багато п, практично переста писати, ста сумним маломовним. Для нас, тих хто знали його як солдата революц це пдстава для занепоконня. Занепоконня, якого нхто не хоче вбирати в слова, але вдчувамо загрозливий стан. Стан, який в однй з свох псень Булат Окуджава окреслив так: Ведь грустным солдатам нет смысла в живых оставаться.

Було б надто навним думати, що до Кривенково смерт спричинилися тльки ось ц ознаки програно вйни. У наступних текстах я спробую показати ще й нш поразки, котр в сум призвели до трагчного завершення. Кривенкова смерть мала б стати сигналом для всх нас, тих хто залишився серед живих, бо й так, як сказав мен якось Леонд Фнберг (12), що вже давно померли, але не помтили цього.

На мою думку описаним синдромом стражда все наше середовище, чи точнше те, що з нього залишилося. Тому симптоми синдрому програно вйни, як звели в могилу Сашка теоретично загрожують кожному з представникв цього середовища.