Участник международного форума в Крыму «Российско-украинский диалог» Владимир Цибулько, поэт, народный депутат Верховной Рады Украины, член Украинской народной партии представляет галицийское крыло украинской политики. «Гуляй-Поле» надеется, что русскоязычные читатели поймут украинского законодателя без перевода.
- Як Ви оцінюєте російсько-український діалог в Криму?
- Якщо декларується стратегічність у стосунках, то інтенсивність таких зустрічей і їх, скажімо, поліфонічність, різно-рівневість повинна бути дуже високою. Причому для стратегічного партнерства потрібна комунікація не тільки на рівні між-парламентському, а й міжакадемічному, між громадськими організаціями, між політичними партіями. Тоді ці зустрічі переходять у якийсь синергетичний ефект, тобто вони починають впливати на прийняття політичних рішень.
Особливістю цієї зустрічі була незбалансованість в сенсі впливу на прийняття політичних рішень. З українського боку брали участь три народних депутати, а з російського – набагато більше, та троє українських депутатів в стані вплинути на прийняття політичних рішень значно більше, ніж російські політики, які брали участь у цій зустрічі.
- Як би ви пояснили таку низьку зацікавленість з українського боку? Запрошено було значно більше осіб.
- Насправді, дуже багато подібних зустрічей, які час від часу виникали чи пропонувалися, вони або зривалися або в них рідко коли витримувався обіцяний формат. Через те український політикум поставився з певною недовірою. А друге – це те, що в головах українських політиків сьогодні вже не якісь стратегічні проекти, а просто найближчі вибори і політична реформа – яку до кінця не можуть зрозуміти – чим вона закінчиться, на якому етапі припиниться, на якому етапі набуде розвинутих ширших форм. Через те, певна невідомість непрозорість майбутнього для частини українського політикуму робить його безманевреним. Особливо для тих політичних сил, які вібрують на межі прохідного бар”єру.
- Чи є підстави говорити про справжнє, а не декларативне стратегічне партнерство? Які головні проблеми в російсько-українських стосунках?
- Головні проблеми в тому, що це задеклароване стратегічне партнерство, кожна сторона використовує у стосунках з третьою стороною, тобто як систему аргументів. Через те якоїсь логічної послідовної роботи не буде. На приклад, стоять на порозі ВТО Росія і Україна, українці добре розуміють, що коли “вскакує” першою Росія, то вона формує правила гри на пост-радянському просторі. Якщо вскакує Україна, то принаймні має шанс врятувати саму себе від російського тиску. І подібних ситуацій є чимало.
Ми розуміємо, що росіяни у свуоїй масі за світоглядом, менталітетом і освітою є європейцями, але всі теж чудово розуміють, що коли Україна вскакує в НАТО, то вона міняє цивілізаційний дискурс, стає в коло країн з хочби мінімально забезпеченою демократією, в коло законодавців демократичних мод. Тоді Росія в цивілізаційному сенсі випадає десь туди в євроазійський простір і щоб повернутися в коло “європейців” їй потрібні будуть над-зусилля – великі внутрішні трансформації.
Чому росіяни говорять про “мягкий авторитаризм” чи “просвещенный авторитаризм”? Для українців це дивно, бо Україна зараз перебуває у формі саморегулюючої демократії.
- Чи можна досягти такого стану взаємин, щоб Росія і Україна не становили один для одного загрози?
- В наших міждержавних стосунках такої особливої загрози немає. Зараз наші політичні еліти в першу чергу є економічними, бо на пост-радянському просторі не відбулося відокремлення базису від надбудови. Виходить парадокс, що політично-фінансові групи формують не стільки політичні скільки лобістські розвитку взаємин. Те, що намагається зробити наш президент – це роз”єднати бізнес і політику. Це теж своєрідний цивілізаційний поступ.
І все ж яку загрозу може становити Україна для Росії? М”яка економічна ситуація в Україні і авторитаризм в Росії – це певна нерівність для крупного бізнесу, від чого російські олігархи дуже швидко побіжать в Україну, де ліберальніші умови. Отже перша загроза – це вимивання грошей з Росії. Друге – викачування найбільш кваліфікованої робочої сили в Україну. При такому “освіченому аторитаризмі” в Росії Україна може бути дзеркалом майбутнього для Росії.
