В Криму та Севастополі, де більшість населення складають етнічні росіяни, освіта майже на сто відсотків залишається російськомовною… В регіонах, де особливо великою є частка винятково російськомовного населення, переважна більшість учнів та студентів також отримує освіту російською.

Українська та російська мови в галузі освіти

Згідно даних Міносвіти, в 2005 році 84,2% дітей в дошкільних навчальних закладах виховувалися українською мовою, 15,2% - російською.

В регіонах, де проживає найбільше етнічних росіян та російськомовних, в сфері дошкільного виховання домінує або широко поширена російська мова. Зокрема, в Севастополі в дошкільних навчальних закладах виховуються російською 98% дітей, в Криму – 95,3%, на Луганщині – 64,4%, на Донеччині – 34,1%, Харківщині – 11,3%.

В той же час у цілій низці регіонів Заходу та Центру діти в дошкільних навчальних закладах виховуються, згідно офіційної статистки, винятково українською мовою.

В середній освіті, згідно офіційних даних Міносвіти, ситуація характеризується такими показниками. В 2005-06 роках в 82% шкіл навчання здійснювалося українською мовою, в 6,5% шкіл – російською, 10,27% шкіл - двомовні або з „класами з українською мовою навчання”.

В сільській місцевості україномовними є 91,34% шкіл, а в містах частка україномовних шкіл становить лише 61,86%, російськомовних 13,1%, а 24,34% шкіл мають статус двомовних або з україномовними класами.

В Севастополі та Криму практично відсутні україномовні школи, а в 16 регіонах Заходу та Центру України немає або майже немає російськомовних шкіл.

Щодо кількості учнів, то в 2005-06 році українською мовою в цілому по країні навчалося 78,2% дітей, російською – 20,7% (в містах – 27,32%). Кожний п’ятий учень в Україні отримує освіту російською мовою.

В Севастополі російською мовою навчаються 97,7% дітей, в Криму – 92,5%, на Донеччині – 70,5%, Луганщині – 66%, Запоріжжі – 40%, Одещині – 32%, Харківщині – 28,7%, Дніпропетровщині – 22%.

(За даними Центру Разумкова, в 1991/92 навчальному році українською мовою навчалося 49% учнів, російською – 50%).

86,4% учнів ПТУ, згідно офіційних даних Міносвіти, навчаються українською мовою.

В 2005-06 навчальному році 85,5% студентів ВНЗ I-II рівнів акредитації (коледжі, технікуми) навчалися українською мовою, 14,5% - російською. Приблизно така ж ситуація і серед студентів ВНЗ III-IY рівнів акредитації (інститути, університети): тут 82,1% навчаються українською, 17,7% - російською.

Показники навчання російською мовою в ВНЗ є істотно вищими в Севастополі (95,9%), Криму (92,7%), на Донеччині (65,9%) та Луганщині (56,8%).

За даними Центру Разумкова, протягом 1995-2000 років кількість студентів, які навчаються українською мовою, зросла з 55 до 80%, а російською – зменшилася з 45% до 20%.

Освіта – єдина сфера публічного життя, де є підстави говорити про реальну, а не міфічну українізацію.

Для значної частини дітей школа є єдиним місцем, де вони хоча б частково перебувають в українському мовному середовищі і мають можливість практикувати українську мову. При цьому слід брати до уваги, що школа залишається україномовною тільки під час уроків, решту ж часу діти та вчителі спілкуються тією мовою, яка є поширенішою в даній місцевості.

В багатьох регіонах Заходу та Центру в дошкільній, середній та вищій освіті здійснено майже стовідсотковий перехід на українську мову.

В той же час в Криму та Севастополі, де більшість населення складають етнічні росіяни, освіта майже на сто відсотків залишається російськомовною, навчальні заклади з українською мовою навчання практично відсутні.

В регіонах, де особливо великою є частка винятково російськомовного населення, таких як Луганщина чи Донеччина, переважна більшість учнів та студентів також отримує освіту російською мовою. Крім того, в інших регіонах Сходу та Півдня питома вага російськомовної освіти є високою, а українською викладання ведеться здебільшого в сільських школах.

Слід також брати до уваги, що на Сході та Півдні трапляються школи, які юридично мають статус україномовних, але навчальний, а тим більше виховний процес там здійснюється російською мовою.

В урбанізованих регіонах, які характеризуються домінуванням російської мови, вага російськомовної освіти є також значно вищою, ніж в середньому по країні.

Очевидно, наведені факти дають підстави стверджувати, що освітня політика української держави в Криму та на Сході є достатньо гнучкою і враховує потреби російськомовного населення.

За даними компанії Researching Branding Group (з 5 по 15 листопада було опитано 2215 людей в усіх регіонах України за квотною вибіркою за статтю, віком, типом поселення, похибка ±1,1%), 57% громадян в цілому згодні з тим, щоб їхні діти вчилися в україномовній школі; 34% громадян в цілому згодні, щоб їхні діти вчилися в російськомовній школі; 20% в цілому не згодні з тим, щоб їхні діти вчилися в україномовній школі, а 41% в цілому не згодні з тим, щоб їхні діти вчилися в російськомовній школі.

За даними тієї ж компанії, 73% громадян вважають, що в школах України російську мову та російську літературу слід вивчати як окремі предмети. Не поділяють такої думки лише 9%. Лише 18% вважають, що в Україні неможливо отримати вищу освіту рідною мовою.

	В цілому згоден	І згоден, і ні (з/о)	В цілому не згоден
Я б хотів, щоб мої діти навчалися в україномовній школі	57	23	20
Я б хотів, щоб мої діти навчалися в російськомовній школі	34	25	41
В школах України необхідно вивчати російську мову та л-ру як окремі предмети	73	18	9
В Україні неможливо отримати вищу освіту рідною мовою	18	27	55

Дані компанії Researching Branding Group (з 5 по 15 листопада було опитано 2215 людей в усіх регіонах України за квотною вибіркою за статтю, віком, типом поселення, похибка ±1,1%),

На експертний погляд упорядників балансу, ці дані свідчать про високий рівень популярності україномовної освіти.

Мовний баланс віддзеркалює співвідношення двох найпоширеніших мов - української та російської - в різних сферах громадського та приватного життя.

Мета укладання балансу – надати суспільству основану на фактах інформацію щодо питання, яке через низку здебільшого суб’єктивних причин стало темою політичних спекуляцій.

Баланс складено за приватної ініціативи на основі перепису населення 2001 року, соціологічних досліджень та статистичних даних, отриманих від державних органів та установ, громадських організацій та професійних спілок, а також на базі експертних оцінок.