Володимир Павлів, Київ

Багато-хто в Україні вважає, що «темники» – це винахід російських політтехнологів, застосований вперше саме над Дніпром. Є й такі, що досі заперечують існування «темників» як таких. Дискусія на цю тему стала більш предметною з моменту виходу у світ книжки «Влада Тьми і Темників» авторства відомого українського журналіста та колекціонера пост-радянського «самвидаву» з 15-річним стажем Вахтанга Кіпіані. 

Знаючи давню архіваріуську пристрасть Кіпіані до різного типу неформальних друкованих матеріалів, що стосуються сфери ЗМІ, друзі і знайомі постійно дарують йому такого типу «раритети». Саме таким шляхом до цього дослідника «історії самвидаву» потрапили і взірці так званих «темників» за період 2001-2004 років. А конкретніше – «Матеріали надані упоряднику колегами-журналістами з телеканалів «Інтер», «Студія 1+1», «Новий канал», ICTV, УТ-1, а також працівниками Національної радіокомпанії України».

Тут ще варто уточнити, що таке «темники». Отже, у визначенні упорядника книжки – це «Секретні інструкції Адміністрації Президента Л. Кучми менеджерам українських ЗМІ, в яких нав`язувалися певні інтерпретації подій та містилася заборона на демонстрацію низки осіб та подій». З тієї інформації, яку внаслідок кропіткої роботи вдалося здобути Вахтангові Кіпіані виходить, що авторами «темників» були чиновники президентської адміністрації (президента Леоніда Кучми – В.П.) та «есдеки» (маються на увазі лідери партії СДПУ (о) в період, коли голова партії Віктор Медведчук очолив адміністрацію Кучми – В.П.).

Структура книги зраджує у її упорядникові задатки фахового документаліста: спочатку даються пояснення основних термінів із «темників», потім наводиться низка оригінальних «темників», далі читачеві пропонується освіжити в пам`яті дискусію в «Українській правді» про авторство цих документів. Ще далі йде добірка «Найкраще з Темників», коротке інтерв`ю на цю тему з Маратом Гельманом та ряд покажчиків: іменний, державних органів та установ, політичних партій і виборчих блоків, громадських організацій та аналітичних центрів тощо.

Не зважаючи на те, що книга на більш як 90% складається з «сухих» документів, читається вона з великим зацікавленням. Принаймні для тих читачів, хто хотів би знати більше про ту епоху, яка проминула внаслідок «оранжевої революції» з епіцентром на київському Майдані незалежності. Зокрема, якщо певні факти з книги стосуються добре знаних подій чи знайомих людей.

Для автора цих рядків безцінними є фрагменти, зафіксовані у «темнику» від 8.04.04., які стосуються річниці трагічної гибелі двох молодих і відомих українських журналістів – Тараса Процюка та Олександра Кривенка. Процюк – тележурналіст, оператор телебачення «Ройтерс» загинув вранці 8 квітня 2003 року у Багдаді, внаслідок обстрілу готелю американським танком. Кривенко – кульовий редактор низки українських друкованих, теле і радіо-проектів загинув у автомобільній аварії на трасі Київ-Чернігів в ніч з 8 на 9 квітня того ж року.

Обидві ці смерті стали неймовірним шоком для всього журналістського середовища в Україні. Першу річницю смерті обох журналістів у Києві відзначали практично разом. Однак, творці «темників» з тільки їм знаною ідеологічною метою вирішили розділити ці трагічні події на «гідну» наголошення у ЗМІ та «не гідну». Ось приклад: «...5. В 12.00 около посольства США в Украине ряд общественных организаций проведут акцию памяти журналиста Тараса Процюка, погибшего год назад в Багдаде. Комментарий. Тема важная и актуальная. Сюжеты в эфир – по отдельному согласованию.

6. В 12.00 начнется акция, посвященная памяти А. Кривенко и Т. Процюка. Организаторы – НСЖУ, КНМП, союз «Журналистская солидарность». Комментарий. Отсутствует».

Згідно з поясненнями, даними Кіпіані на початку книги, коментар «Тема важная и актуальная» означає – «інформація (новина, подія) є обов`язковою до висвітлення», а «Сюжеты в эфир – по отдельному согласованию» – це «вищий ступінь цензури». Натомість, коментар «Отсутствует» означав не що інше, як «інформацію не можна використовувати у цей день»...

Ця книжка є важливим свідченням епохи, а водночас і хорошою пересторогою для так званих топ-менеджерів українських ЗМІ на випадок, якщо їм колись «взбреде» в голову говорити в повчальному тоні про журналістську етику чи про незалежність журналіста.

Упорядкувавши цю книжку, Вахтанг Кіпіані зробив також добру прислугу чесним і порядним українським журналістам, котрі цінують свою репутацію. Як пише Кіпіані: «Адже наша репутація – це навички, помножені на сумління».

«Влада Тьми і Темників», Видавнича спілка «Просвіта», Львів-Київ-Харків, 2005, упорядник – В. Кіпіані.