"На Львовщине в городе Комарно снесли памятник советским солдатам и разрыли их захоронение"
------
Зря, пидоры, разрыли, ТЕПЕРЬ КОЗЛЫ ЛЬВОВСКИЕ, БУДЕТ ВАМ ЖЕСТОКАЯ СОВЕТСКАЯ МЕСТЬ С ТОГО СВЕТА!!!
Вешайтйсь уроды, по хуторкам и хаткам, пока не поздно, что бы четвертования избежать.

№42 ЖЕРТВИ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО ТЕРОРУ В КОМАРНІ
7 серпня 1941 р.
У 7 числі нашого щоденника подали ми список деяких закатованих громадян у Комарні. Тепер дістаємо докладніші відомості про те пекло, що його пережили українці Комарна. В'язниця в Комарні є в самій середині міста, біля суду, навпроти церкви св. Петра і Павла. Вже під час війни, одної ночі почули сусіди крики в тюрмі, але під загрозою смерти ніхто не посмів виглянути на двір. Як тільки опівночі ввійшли німці, люди вже в понеділок, ЗО червня, вдосвіта, знайшли на подвір'ї в'язниці свіжу могилу, її відкопували жиди. В могилі було 23 трупи, але такі змасакровані, що тільки з одежі і взуття ро¬дини розпізнали 6 своїх найближчих, яких окремо поховали.
Серед розпізнаних учитель Микола Здерко мав повиколювані очі й обгорілу голову, чорну як головня. Абсольвент гімназії Дмитро Радович (відомий з мовчазної завзятости) мав одну ногу босу й обгорілу, а шкіру підошви закочену аж на литку. При цьому один бік обнажений, також припіканий, мав теж розтрощену долішню щоку. Взяли його в останній хвилині підступом. Веліли йому в середу 25 черв¬ня рознести картки по передмістях, щоб на другий день вранці виїха¬ли підводи, і наказали прийти потім здати звіт. Пішов до цього звіту, і більше не вернувся.
Врешті швець Андрій Сороківський лежав окремо, непохований в дивній позиції. Йому, мабуть, наказали викопати собі гріб. Він на-пів лежав, напів стояв до пояса в ямі. А погиб за необачне слівце. Надлетів німецький літак, а він на ринку, немов про себе, вимовив: „Везе большевикам сніданок". Це почули двоє жиденят, більше нікого не було.
Закатовано їх усіх вночі з четверга на п'ятницю, а найпізніше з п'ятниці на суботу.
Й.П.
Українські щоденні вісті. – Львів. – 1941. – № 28. – 7 серп.
Опубл.: Літопис нескореної України... – С. 88–

Ничего странного в решении о перезахоронении нет. Особенно если учесть, что там захоронены в основном военнослужащие НКВД погибшие в столкновениях с украинским подпольем в 1944-1949 гг. Вряд ли пострадавшим от НКВД (а это всё население Западной Украины, да и наверное большая часть Восточной) нравилось иметь такой мемориал прямо в центре. Стоит добавить, что сама советская власть относилась к таким кладбищам своих бойцов зачастую гораздо хуже. Например в цетре Мостиск той же Львовской области большое кладбище военнослужащих и гражданских лиц погибших от действий ОУН-УПА было переделано без перезахороненения в маленький пятачок в граните, а на реальных могилах начали собаки бегать и делать всё что делают обычно. В то же время, в основном 1960-1970-е гг. в Галиции по решению советских властей прошла волна уничтожения кладбищ русских солдат первой мировой войны. Кладбища русских солдат в основном сохранились на землях колхозов, где больше власти имели те самые ваши "бандеровские сволочи". Кстати, в России, кстати, неразрушенных дореволюционных кладбищ русских солдат вообще не осталось.

Владимир, Севастополь, 25.11 15:23
До 31 ноября это значит никогда, как 31 июня.

Вот потому-то и стыдно ныне называться "украинцем"

сволочи и нелюди есть везде и всюду-спросить бы их всех насчёт разрытия могил их родных чтобы полежали неделю-другую под открытым небом...нехристи живут в этом городе и нелюди...

А что, на Украине новый календарь?
С каких это пор в ноября стало 31 день?

Вот он и фашизм в австро-венгрии (Галиции), а ведь имеют наглость причислять себя к украинцам!