Наталья Лыннык, Киев

Не только политические страсти определяют духовную жизнь огромного мегаполиса - Киева. Народ ходит на выставки, смотрит театральные спектакли, слушает музыку, в общем, живет нормальной жизнью большого города. В редакцию «Гуляй-Поля» пришел материал о выставке замечательного художника мариниста Ивана Айвазовского. Редакция решила опубликовать эти искренние впечатления нашего автора,  чтобы напомнить нашим читателям о том, что кроме собственно политики в украинской столице живут не только «политические люди».

17 квітня – останній день, коли у Києві можна було побачити одразу кілька десятків неперевершених картин геніального Івана Айвазовського. Деякі з них складають постійну колекцію Київського музею російського мистецтва, але більшість полотен приязно надані музеями  Одеси, Миколаєва, Сум та приватними колекціонерами. Пропустити нагоду насолодитися зібранням картин, які розпорошені по всій Україні – зовсім себе зневажити. Я встигла, як то кажуть, вскочити в останній вагон.

Ця акція приурочена до 85-річчя музею і 190-річчя від дня народження знаменитого художника-мариніста.

Вранці 17-го, зненацька згадавши про дедлайн  виставки, прожогом кинулась на Терещенківську, нехтуючи невідкладними справами, які мають здатність ніколи не закінчуватися, хіба що, розсердившись, їх іноді насильно відсуваєш. Зачекають.

Яке щастя неквапно ходити між таким скарбом!

 Погрожуючі густі кольори нічної морської бурі однієї картини змінюються у наступній роботі на сріблясто-бірюзовий затишок водної гладі, над якою прекрасним створінням пливе в небі велика білосніжна химера – чудернацька хмара, яка концентрує на собі мій заворожений погляд. Картина так і називається “Хмари над морем”.

Є тут і полотно з Каїрськими мотивами, і з видом на Суецький канал, і як контраст -  холодне бурхливе Балтійське море. Погляд з моря на Ялту 19-го століття мимоволі змушує посміхнутися, порівнявши його з сучасним.

Особливої уваги варта серія картин під назвою “Захід сонця ...”. Милуюся прозоро-малиновим заходом сонця за Кримськими горами, за морськими небосхилами. А моя, закохана в Україну, душа затьохкала соловейком, побачивши той славнозвісний захід сонця над “малоросійським” селом, де сонце ховається за колосистим полем, з якого повертається волами хазяїн до своєї чепурної хати, до своєї дружини, яка – саме уособлення родючості і нескінченності життя. Виявляється, ця картина – власність Миколаївського художнього музею. Не знаю, коли б я змогла побувати в Миколаєві та на неї подивитися!

Приємно ще й те, що квиток на виставку коштував всього 6 гривень для дорослих, 3  для студентів і 1 грн. 20 коп. для школярів та пенсіонерів, себто і про малозабезпечених на цей раз подбали. Це при тому, що ціна однієї роботи вимірюється сотнями тисяч євро.

Коли об 11-ій ранку я, зачарована, вийшла з музею, людей зібралося вже чималенько. Як завжди, не всі бажаючі зможуть потрапити, - це я про тих, які відклали похід ще далі, на кінець робочого дня.