Микола Писарчук

Дуже символічною стала новина про те, що уряд Януковича відновив усі пільги колишньому Президенту України Леонідові Кучмі. Усе логічно: у країну повертається кучмізм – отже, пора повернути самому родоначальникові цього явища два автомобілі, чотирьох водіїв, чималеньке матеріальне утримання та держдачу з обслуговуванням і охороною в довічне користування. Не кажучи вже про радника, двох помічників, кухаря, двох покоївок та (що є природним для тих, хто знає звички Даниловича) двох офіціантів.

Усі ці блага Кучмі дарував 15 січня 2005 року, уже після президентських виборів, на яких переміг Віктор Ющенко, Кабмін, що його тоді очолював перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров.

5 лютого 2005 року прем’єр-міністр Юлія Тимошенко доручила здійснити аналіз правових підстав надання державного забезпечення Кучмі. 12 лютого Тимошенко заявила, що, згідно з висновком Мін’юсту, уряд, надаючи пільги Кучмі, перевищив свої повноваження. 26 лютого 2005 року Кабінет міністрів скасував розпорядження про пільги екс-президенту.

Тиждень тому Кучма знов отримав можливість розкошувати на держдачі в оточенні держпокоївок та держофіціантів.

У пресі та Інтернеті багато пишуть про політичний аспект повернення кучмізму: про спроби узурпації влади її окремими гілками, установлення авторитарного режиму. Менше аналізують аспекти бізнесово-економічні.

Проте останнім часом спостерігаються всі ознаки повернення кучмістської практики преференцій “хорошим” бізнесменам і тиску на “невгодних”.

Ось і зять Леоніда Даниловича Віктор Пінчук отримав можливість повернути контроль над ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”. Верховний Суд України скасував свої ж власні рішення 2005 року, які визнали недійсними угоди купівлі-продажу контрольного пакета акцій НЗФ промислово-фінансовим консорціумом “Придніпров’я”. Схоже, нині “зятьок” знову зможе контролювати 73% акцій високорентабельного й потужного підприємства.

Суд крадькома прийняв це рішення ще 14 березня, але оприлюднити інформацію про нього час настав лише кілька днів тому. Цікаво, чому на засіданні Верховного Суду були відсутні представники Фонду держмайна?

Заради багатомільйонних доходів (торік виручка сягнула 2,7 млрд. гривень) явно вживатимуться всі методи. Навіть ті, які не виглядають абсолютно коректними з точки зору закону. Розгляд справи про незаконність приватизації акцій НЗФ буде продовжено в Господарському суді міста Києва. Але пакет НЗФ, на який претендує Фонд держмайна, може скоротитися з 50%+1 акцій до 10%. Очікуються загальні збори акціонерів, на яких розглядатиметься питання збільшення статутного фонду підприємства у п’ять разів – до 388,9 млн. гривень. Якщо називати речі своїми іменами, у такому разі статутний фонд буде свідомо розмито.

Трохи раніше у ЗМІ з’явилася інформація про те, що Полтавський ГЗК підприємця й депутата від БЮТ Костянтина Жеваго втратив найбільшого українського клієнта. У “Міттал Стіл – Кривій Ріг” повідомили, що з 1 квітня припинили закуповувати окатиші на цьому підприємстві й уклали договір на щомісячні постачання 95 тис. тонн сировини з Північним ГЗК Ріната Ахметова.

Чи випадково Arcelor Mittal відмовився продовжувати договір зі своїм колишнім постачальником, який вважається одним з основних фінансистів БЮТ, – на користь головного “бізнес-стовпа” Партії регіонів? Чи є аргументи на користь такого рішення суто економічними?

, Полтавський ГЗК утратить на всій цій історії $85–97 млн. на рік.

У хід ідуть і менш витончені та більш традиційні для кучмізму засоби. Тисячі підприємців з тремтінням згадують кучмівського керівника ДПАУ Миколу Яновича Азарова. Особливо бізнесмени-симпатики “не тих” політичних сил.

Сьогодні справу Азарова успішно продовжує Анатолій Брезвін. На одній з останніх прес-конференцій головний податковик уряду Януковича похвалився, що ДПАУ нібито викрила махінації з вивезенням валюти, у якому була задіяна Донецька філія АвтоКрАЗбанку. Чи випадково “махінаціями” нібито займалася структура, близькою до підприємств ІСД (контролюють пропрезидентські підприємці Віталій Гайдук та Сергій Тарута) та “Фінанси і Кредит” (все той же бютівець Костянтин Жеваго)? Чи випадково днями Луганська ДПА відмовила Алчевському меткомбінату (усе та ж ІСД) у відшкодуванні ПДВ на суму 12,5 млн. грн.? Звідки ця вибірковість ДПАУ?

І чи не тими ж кучмістськими звичками “селекції” бізнесу пояснюються висновки ДПАУ про те, що найзліснішими “мінімізаторами” прибутків у першому кварталі поточного року стали чотири (із 313 перевірених!) компанії, які входять до групи “Приват”? Мова йде про згадані у звіті ДПАУ ТОВ “Компанія “Технологія”, ВАТ «Баглейський коксохімзавод», ВАТ «Дніпрококс» та ВАТ «Дніпродзержинський коксохімзавод».

ДПАУ стверджує, що протягом кварталу ці підприємства недоплатили більш як 238 млн. грн. ($47 млн.).

Політолог політичних мотивацій заяви податкової адміністрації. “Незалежно від намірів податкової, обвинувачення підприємств “Привату” виглядає як спосіб законодавчого тиску на групу, котра підтримує представників опозиції”. Так що після повернення кучмізму підтримка опозиції може коштувати бізнесу дуже дорого. Десятки і сотні мільйонів доларів.

У зв’язку з явною реставрацією старого режиму автора мучить одне питання. Свого часу Леоніду Даниловичу вистачило розуму та здорового глузду не застосовувати проти мирних маніфестантів зброї та спецзасобів. Чи вистачить цього розуму його послідовникам і духовним дітям?